Станси
Павло Мовчан
1.
Ще досить простору між сосон зсутенілих
і тиші гострої, щоб зранить сонне тіло.
Ще неба досить, щоб його зчорнить,
ще так далеко та осудна мить,
що все тобі здається геть можливим:
минеться сум, і будеш ти щасливим,
запахне м’ята, чебрик зацвіте,
і ти перо ще знайдеш золоте…
2.
Крайнебо тут під самою стопою,
і м’яти жмут холодної з тобою,
язик струмка, приречений на схлип,
тебе гука ступнуть рішуче вглиб.
Куди ще глибше, коли ти в усьому:
нема й піщинки, що була б окремо,
в усьому ти, як дух, як серцевина,
і множишся на все ти похвилинно.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Станси»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Станси» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Станси» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова