Стовпи
Павло Мовчан
А що ж в минулому? Що там?
Безклопітно чи можна жити?
Якщо нам зраджують літа,
а пам’ять, як вода несита.
Навіщо прагнуть новизни?
Щоб те приспати, це затерти?
Раптово круто озирнись,
побачиш порожнечу сперту…
Але ж, але ж… і дуб звідтіль,
і гори, і скупа криниця —
в ній не вода ряхтить, а сіль
і мед застиг солонолиций.
Життя обернене й назад,
і звідусюди видно нині,
то — соляні стовпи стоять
по позаобрійній долині…
Гукнеш: — Лю-бо-ве! —
порохно
розсиплеться, мов хмара біла…
Не клич того, що вже давно
було, аби не розлетілось.
Печаллю об’єднай, скріпи
життям кристалики солоні…
Попереду куриться пил
і білі височать колони…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Стовпи»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Стовпи» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Стовпи» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова