Стремління

Павло Мовчан

Я так тягнусь до тебе
що стогін може лише мислитись
наче криничка у лузі —
не зауважений ніким
сам у собі й для неба
ти ж — в кожній крапці зримості
і слух скасовано задля стремління
туди до зглиблення
там де і «є» і де «нема»
ой розчинитись пучками губами
і втанути зомлінням в тебе
навіщо зір навіщо слух та мова
остання крапля розуму
задля благання — гасне
ти — всеприймаюча — потульно-незабута
твердим у плинне
схлипом ойкнуть в сутінь
щоб волокном шовковим
пройти і поснувати жили
й не визирати із твоїх очей
своїми —
а через тебе бачити себе
а через «ти» — єдине

***

Про вірш

Філософська лірика Павла Мовчана «Стремління»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.

Історія

Вірш «Стремління» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.

Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.

Форма

Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.

Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.

Як читати

У вірші «Стремління» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.

Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.

Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.

Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова

Усі поети