Тепло-холод
Павло Мовчан
І сніг, і дорога тобі вже не впомку,
неначе й не ти замерзав тут колись.
Лиш листя трухляве та трави пожовклі
крижинками згадки давно затяглись.
Щільніше зімкнулись набряклі дерева,
низенька кигичка хвилясто летить.
В пожовклій струмливій воді березневій
струмує повільно підземна блакить.
Безодня колише напоєну крону
і, зір викрадаючи, надить в глибінь.
Та чути, як дужо з розверстого лона
усепоглинаюча дише студінь.
І ніби розширивши власну свідомість,
очима ковзнув, розімкнув небокрай,
нарешті згадавши, що йдеш ти додому,
що пекло — позаду, попереду ж — рай…
Що світло несеш ув очах захмелілих
і подихом грієш прожилки гілок…
Проте що не крок — вичаха твоє тіло
і зір каламутить в’юнкий холодок.
Ступнув і забув і кигичку, й безодню…
Чим ближче до обрію — більше тепла…
Стискається кригою пам’ять холодна,
і білий мороз виступає з чола.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Тепло-холод»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Тепло-холод» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Тепло-холод» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова