Традиційне

Павло Мовчан

Мов птичий заплідок — жовток утягую у себе.
І дух, і сміх, і рух, і крок,
і біль твій — в цямри ребер.
Краду з очей я світла мить — зашпилюю, мов голку,
у своє серце — хай дзвенить, гуляє хай осколком.
І непритомна моя плоть, і стислось «я» у крапку
так, наче сотворили її лише на згадку…
І непомітний у юрмі, так, наче кимсь забутий,
мовчу, бо звуки всі німі, на язиці — отрута…
Штовхають, топчуть, мелють, труть
і шарпають на клоччя…
Лише осяде каламуть — знов сяєш непороччям.
І риска світла у тобі, немов сталева голка…
Мовчи, не рухайсь — світлий біль
роздвоїть губи зойком…
Не рухайся, не розчиняйсь, не променись, не треба…
До краплі іскорки стискайсь, до зникнення у небі…
Пітьма… Розплющусь — і нема
нікого… Сам як палець.
Лиш голка голку перейма і серце мені жалить.
І вже нашпилений на біль
(на грудях крапля крові)
кружляєш в небі голубім,
а тінь же — нерухома.

***

Про вірш

Філософська лірика Павла Мовчана «Традиційне»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.

Історія

Вірш «Традиційне» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.

Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.

Форма

Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.

Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.

Як читати

У вірші «Традиційне» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.

Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.

Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.

Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова

Усі поети