В оці роси
Павло Мовчан
Благословен будь, день сльотавий та холодний,
коли в шибки так дме, що навіть чути свист;
і ти немов завис над хланями безодні,
намоклий і важкий, як той дубовий лист.
Та чути глибину майбутньо-неземного,
що аж холоне кров, і музика луна —
і не ступить тобі, бо прикипіли ноги
та й — що не крок — гуде гудюча глибина…
І розумієш ти, перейнятий весь страхом,
що кожен день тобі дарований, а ти,
ущільнюючи плоть, як панцир черепаха,
забув про радість мук, про солодь гіркоти.
Були для тебе дні буденні несолоні,
як вариво з трави на водах дощових…
А музика луна, у жилах кров холоне,
і дощ пряде, пряде повісма сирові…
І дивиться бур’ян очицями росиці
на кошли сизих хмар, на мокрого грака…
О западись в той зір, щоб в землю подивиться,
бо чути дзвін лопат і мову молотка.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «В оці роси»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «В оці роси» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «В оці роси» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова