Далечінь від світла тиха,
спокій з півночі тече…
Кущ ліщини ледве дихав —
кидав краплі на плече…
Я стояв лицем на південь,
очі в темряві купав.
Слухав: Віз Чумацький їде —
сіль по небу розсипа…
В очі світло натікає —
душу висвітлить твою…
Обертаючи за плечі,
бачу: у очах туман…
В мене ніч. А в тебе — вечір…
В тебе й сіль для моїх ран…
***
Філософська лірика Павла Мовчана «Вечір… Ніч…»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Вірш «Вечір… Ніч…» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
У вірші «Вечір… Ніч…» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова