Віддаленіла так від мене,
що обезтебіли і сни.
Мов тютюну стебло зелене,
вуста мені обзеленив.
Так гірко язиком торкатись
твого імення, світку мій,
вуста поламані, щербаті,
а в горлі — мов холоне лій.
— Ко-ха-но-лу-но — ло-не — ли-не…—
І серцевину обмина.
Вуглинночорно, холодинно —
суцільна сіль, стіна скляна…
І озираюся — позаду
вуста твої, твоє чоло…
Рукою доторкнусь — свічадо,
байдуже прохололе скло.
***
Філософська лірика Павла Мовчана «Віддалення»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Вірш «Віддалення» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
У вірші «Віддалення» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова