Відлітаюча земля
Павло Мовчан
В країні мук, в країні страхородній,
в якій лопата — перший інструмент,
де в глину обернувся храм господній
і став піском несхибний постамент, —
самітній дух блука в бетонних стінах,
торка панелі — виходу шука…
Та все намарне: мурами країна
обнесена, а брами — на замках…
І бите шкло посіяне навколо,
аби ступав лиш безтілесний дух,
на тіло, знікудишніле і кволе,
скрізь позначає криком кожен рух…
Воно, всі муки вивчивши й тортури,
ніби в футляр, занурюється в тінь;
і наче обрій, скрізь рухомі мури,
і колючки в легенях, в животі…
Лише душа, немов сторонній свідок,
запам’ятовує, усе бере на карб…
Земні страждання бачить Бог-всевіда,
та дивиться він байдуже з-за хмар
на те, як землю віють на вітрах лопати,
як в небо батьківщина відліта:
кістки, горшки, просіяні крізь ґрати,
й усі віки, родюча ріднота…
Все відліта за вітром: ґрунт, насіння,
вода з джерел і дерева з корінням,
і відлітає здротянілий крик,
лиш зостається донний материк,
на сірі мури, замкнені, рухомі…
І дивиться верховний вартівник
на куряву — і засина від втоми…
***
Про вірш
Філософсько-онтологічний вірш «Відлітаюча земля»: одухотворення хліборобської праці, сакральна пам'ять української землі та нерозривний зв'язок поколінь.
Історія
Поезія «Відлітаюча земля» належить до стрижневого пласта творчості Павла Мовчана (2000-ні рік), зокрема до прославлених збірок «Материк» (відзначеної Шевченківською премією 1992 року) чи «Календар».
Поет, народжений у хліборобській родині на Київщині, глибоко переживає відчуження сучасної людини від землі, послідовно відтворюючи космогонію українського селянського всесвіту.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Образи зерна, серпа та хліба постають тут не побутовими реаліями, а космічними знаками вічного відродження життя і невмирущості роду.
Мовчан досліджує генетичну пам'ять предків: кожен порух плуга чи помах коси вкарбований у саму структуру національної свідомості.
Вірш утверджує святість щоденної праці та відповідальність перед землею-годувальницею перед лицем глобалізаційних викликів.
Теми: павло мовчан · хліборобський космос · земля і зерно · пам'ять роду · материк · сакральність буття