Відстань
Павло Мовчан
Сотворителю повітря,
розокремлено весь світ…
Кличу голосом сирітним
тужно свій далекий рід.
Кличу матір, кличу матір:
голос сіється пилком.
Сотворителю крилатий,
я відірваним листком
кружеляю над травою,
клаптик тіні волочу;
мов бджола, женусь за роєм,
Та, либонь, не долечу.
І не зменшується відстань
поміж сущуми в житті…
Та й не затишно у місті
так мені, як сироті.
Тут і там — високі стіни,
дах при дахові, мов склеп,
чорна хмара пахне сіном,
з неї виткнувсь гострий серп…
Сотворителю безодні,
мені погляд вкороти,
щоб не бачив ям холодних
і не прагнув висоти…
Важче — що не день — ступати,
швидше проминає час…
Що не день, я, тату, брате,
наближаюся до вас.
Та, наблизившись до мертвих,
кличу я живих, живих,
а повітря — мов роздерте,
бо не чуть ні цих, ні тих…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Відстань»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Відстань» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (2000-ні рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Відстань» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова