Віщування
Павло Мовчан
Густіє, проростає
крізь повсть стару і бруд,
на глибині ховає
окравки шворок, пут…
Скрадаючи буденність, латаючи життя,
ллє струмені зелені у жмені — для пиття.
Вже очі страв’яніли, і серце трав’яне,
кохана легкотіла, переступи мене.
Лежу крижем у лузі
і чую ріст трави,
у рясті, як в кольчузі,
від ніг до голови…
Кохана, мої руки ворушать два стебла,
що в’януть від розпуки чи, може, від тепла?..
Хоч подих і тамую і серце зупинив,
росту травою — чую, п’ю соки з глибини.
І грань земна зі мною, і невідомий я,
п’ю небо спрагло кров’ю, вустами ручаю…
Передчуваю осінь — в словах метал дзвенить,
в затерплому волоссі вже вітер шелестить.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Віщування»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Віщування» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Віщування» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова