Впізнавання вогню
Павло Мовчан
Шумить вода на перекаті…
Чиєсь обличчя при багатті,
мов маска мідяна, блищить,
і лиже пломінь язикатий
суху вільшину — та тріщить…
Я з відстані тихенько грівся,
долоні в той бік простягав.
Вогонь на ноги раптом звівся
і хилитнувся, мов впізнав.
Це він лизав і стріху, й сволок,
лелеці крила обпалив.
Це він у віск впечатав бджоли,
хлюпнувши в жмені ківш смоли…
Це він — вогонь… наче панчохи,
здер шкуру з ніг… і засміявсь…
сипнувши золотим горохом,
він сміхом вибухав не раз…
Його впізнав я непомильно,
та й я знайомим був йому:
він бризнув іскрами чорнильно
і зник миттєво у диму…
А той, хто ніч долав, раптово
простер долоні у мій бік:
—Згорає тлінне, не основа. —
І сутінню мене обпік.
***
Про вірш
Метафорична натурфілософська медитація «Впізнавання вогню»: первісна «речовинність» світу, стихії природи як мова буття та пошук першооснов сущого.
Історія
Вірш «Впізнавання вогню» репрезентує унікальну поетику Павла Мовчана (1990-ті рік, збірки «Сіль», «Літовище» чи «Осереддя»), де слово набуває майже фізичної щільності та відчутності.
Художній метод автора критики часто називали «метафоричним матеріалізмом»: поет наділяє стихії й предмети свідомістю, розкриваючи таємний діалог між людиною й природою.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Природні явища у вірші олюднюються: вітер мислить, каміння пам'ятає, а вода несе у собі розчинені сльози поколінь.
Мовчан відкриває читачеві драму живої матерії, яка болісно шукає виходу до духу через очищення вогнем, сіллю та стражданням.
Твір занурює у стан глибокого споглядання, повертаючи втрачене відчуття єдності людини з прадавніми ритмами Всесвіту.
Теми: павло мовчан · натурфілософія · стихії природи · метафоризм · сіль буття · речовинність слова