Втеча
Павло Мовчан
Бралось за північ. Вулиця спала.
Листя, розтерте на порох, куріло.
Світло в вітрині хололо, мов смалець,
глянув — наозирці шибка летіла.
Разом зі свистом голос знайомий:
— Втечею долю не ошукати!..
Стане сліпим шлях твій додому,
душу ж розшарпає ніч сучкувата… —
Шибкою зранена сутінь рожева
ніби хотіла втечу засвідчить.
Гостро кололися білі дерева
віттям, обсмоктаним чорною ніччю.
Де ж тая білість, щоб вибілить мову?
Чорного пір’я в губах, як в подушці:
вивітривсь дух з кожного слова,
дихати важко — сутінь ядушна.
Чорно курить листя розтерте,
назирці шибка летить,
аж свиськоче:
може, то лист у скляному конверті?
Гострі заскалки врізались в очі.
І не заплющусь — образ розбитий
в серце занозиться кожним осколком…
Голос знайомий: — Куди ти? Куди ти? —
слух протикав, мов зіржавіла голка…
Справді, куди я шляхом незрячим
йду і нікого, й нічого не бачу…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Втеча»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Втеча» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (2000-ні рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Втеча» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова