Вирок
Павло Мовчан
Зживаю душу всю до порошинки,
зживаю власну душу, як чужу…
Кров вистудив…
життя своє розтринькав…
Що тобі, Боже, в судний день скажу?
Що словоблудив, потакав слухняно,
підспівував і в чарку підливав
мерзотнику, з яким братався п’яно,
що вигиналася душа моя крива?..
Хіба лише собі тоді я шкодив,
як вимовляв закляття: ком-про-міс…
Коли ховав правдиве все насподі,
і чув брехню, і бачив кривду скрізь?
І світ потворив словом та мовчанням:
паплюжив землю, криниці труїв…
Твій, Боже, суд відбувся, та питання
я утопив в багнюці марних слів.
Твій суд відбувсь.
Та вирок чинність втратив:
усі живі… І ви брешіть, брешіть…
супроти серця на сорочці м’ятій
лиш пляма позосталась від душі.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Вирок»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Вирок» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (2000-ні рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Вирок» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова