Взаємне віддзеркалення
Павло Мовчан
Тебе я всюди, світло, бачив
летючим, ніжним та гарячим.
У шибку ночі лунко стукав,
порізавши об неї руки.
Ти ж, розгубивши пір’я біле,
від мене далі відлетіло.
І обернулося на віск
те пір’я, що в долонях ніс.
Ти ж залетіло так далеко,
що тільки й чути гострий клекіт.
Та загубився навіть слід,
і став прісним без тебе світ…
Повіки склеплю — іскра зблисне…
Розплющуюсь — і як навмисне
палають простирадла стін,
б’є світло з чотирьох сторін…
Хапаюсь — наволочка чорна.
У вікна дивиться потворна,
безлика, без’язика тьма:
ніде ні рисочки нема…
Згадав тебе — з’явилось знову.
Так ти ж на відстані любові…
Бо світло з світла виника
і відбиває близнюка…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Взаємне віддзеркалення»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Взаємне віддзеркалення» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Взаємне віддзеркалення» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова