Єдине
Павло Мовчан
Єдиний простір, що на все життя,
єдиний світ, який ти іменуєш;
збігається в єдине почуття
любов і зненавидь, що у тобі нуртують.
Кров глибшає, хоч гостроребрий світ
впивається в ростучу оболонку,
збіга сльоза, затягуючи слід,
немов мороз димучу ополонку.
Поглиблюється пам’яті кристал,
заламлюючи пройдене минуле,
єдине слово тихне на вустах,
немов бджола, що поверта у вулик.
Аби рости — свій контур розімкни,
кути наріжні тілом обволікши;
спорідненість шукай, не множини;
переходи у форми завше інші.
Бо ти єдиний, і єдиний чин,
і суть одна відвічних перевтілень:
в лункому колі викруглих хвилин
оце одне, що нам незрозуміле.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Єдине»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Єдине» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Єдине» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова