З дитинства
Павло Мовчан
День риштований шелестом лісу —
підіймаєшся вгору, аж очі холонуть,
і рука розгортає єдвабну завісу,
навивається шовк на долоню.
Як все видно: ясна на осонні
жінка зв’язує тіні у жмут.
І лежать валунами розмлоєні коні,
утопившись в траві і позбувшися пут.
А ген там, попід гай, де з тонких соломинок
дітлахи видихають блакитниць синиць,
річка нижеться густо з росинок
і сміється вода горілиць.
По долині луна вогкувата —
мерехтить павутина тонка —
голос матері — треба спускатись:
на землі тебе доля чека.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «З дитинства»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «З дитинства» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «З дитинства» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова