За картиною Едварда Мунка «Крик»
Павло Мовчан
Причаєна сама в собі,
вода тамується і глибне;
а там, де пройми голубів
стримлять стеблини непохибно.
В розривах хмар така блакить,
що, мов забувши про тяжіння,
твоя душа летить, летить…
Як в ірій пташка поосіння.
І плоть, розмита на вітрах,
стеблом хитається безлистим,—
її пройма смертельний страх,
бо поклик обернувся свистом.
І віддзеркалення страшне
ти раптом на воді побачив:
— О, хто спотворив так мене,
обличчя зморшками позначив?
Червоні очі посльозив,
дуплом округлив рот беззубий,
ще й з нього виштовхав язик
на вже зів’ялі губи…—
Зірвав на небо очі — там
були усі розриви зшиті:
твоя ж душа — на шрамі шрам —
були всі рани від блакиті.
Ти в небо кинув камінця,
та він шубовснув згодом в воду.
І ні свічада, ні лиця…
лиш срібло у очах зі споду…
***
Про вірш
Драматичний трагічний маніфест «За картиною Едварда Мунка «Крик»: біль Чорнобильської катастрофи, історичні рани України та пересторога людству перед апокаліпсисом.
Історія
Поезія «За картиною Едварда Мунка «Крик» належить до циклу громадянської й трагедійної лірики Павла Мовчана (1990-ті рік), на яку глибоко вплинули Чорнобильська катастрофа та століття репресій.
Автор одним із перших серед українських письменників відвідав відчужену зону, осмисливши аварію на ЧАЕС як апокаліптичний знак духовної кризи радянської імперії.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Образ мертвої землі, покинутих хат і невидимого атому розгортається у біблійну картину розплати за техногенну пиху й зневагу до заповітів предків.
Поет не впадає у безвихідь, вбачаючи у покаянні та поверненні до Бога єдиний шлях зцілення скаліченого українського материка.
Твір є суворим попередженням нащадкам, нагадуючи про ціну свободи й гармонії з довкіллям.
Теми: павло мовчан · чорнобильський біль · екологічна тривога · історична пам'ять · трагедія нації · покаяння