“Загнуздані…”
Павло Мовчан
Загнуздані
крижасті ясени
дрижать і рвуть гнуздечки вітру.
День вкопаний.
По щиколотки в землю.
Верба, мов день,
обчухрана, ребриста,
прорвалась
з-під землі.
І вороння,
мов залишки землі,
на сухожиллі віт
підстрибує.
День вкопаний.
І наче вершники міфічні,
стрибає вороння
і б’є під боки
обчухрану вербу крильми.
Відкинувши кору
на верболіз хилкий,
Верба буравить небо.
І синя тирса
пада на траву…
І дід Улас
стинає верболіз.
І закипа духмяність
краплинами на зрізах.
І закипа сльоза
на синьому ножі.
А дід Улас
бере бентежні стебла,
сідає під вербою…
І мудрий козуб
колесує з рук.
Верба, мов день,
німотливо
ввіткнулась у траву…
В зелений козуб
протікає тінь;
І дід Улас,
немов вечірній дзвін,
Так тихо-шепітно просіявся крізь козуб.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Загнуздані…»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Загнуздані…» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Загнуздані…» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова