Зайвина
Павло Мовчан
Звиваються лінії, сходяться в плями;
твоє віддзеркалення в тебе ввійшло:
злилися очима, зійшлися губами,
та виявив зайвим щербате крило.
У воду замислено довго дивився,
неначе причину в глибинах шукав:
в порожньому дзеркалі й іскра не зблисне,
відтята водою, холоне рука.
Часу струмування хіба роз’єднати? —
суцільність і плинність життя й течії…
Виходить, що й ти був колись же крилатим,
та де обламалися крила твої?
Але ж ти не бачив як слід і відбитку,
бо все задивлявсь на обличчя сумне…
А час виторочував сонячну нитку —
в тобі позосталося тільки земне.
Узявши крило, як метелку широку,
тулив ти безглуздо його до плеча…
Котилася ніч широчезним потоком,
і тихо пісок осідав на плечах…
І бачене все в дивний витвір злилося:
тут губи… і очі… знайомі й… чужі…
Стяглися всі лінії, ніби волосся,
і плями зійшлися у плівку іржі.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Зайвина»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Зайвина» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Зайвина» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова