Земля і сніг
Павло Мовчан
О білість! Тебе забагато!
Це надмір для зору — і все не ввібрать.
І чим відшкодуються змушені втрати —
живучим струмком а чи летом пера?
Підступна волога, крізь кригу гранчасту
на світ позирнувши, повзе долілиць,
і стала під деревом тінь щелепаста,
ніяк не розплющить блакитних очиць.
Тванюка-сльота, чи багно-мокротеча,
чи залишки криги під шаром сміття,
чи ранок, який переходить у вечір,
чи ворон, що вперто летить в забуття?
Вдивляйсь, розпустивши в безмежжі зіниці,
вбирай по крупиці всю біль-білоту.
Бо зраджують нас ці сніги білолиці,
втрачаючи легко свою чистоту.
Затиснувши в жменях чи сніг, чи жарини,
про власне сумління замисливсь чомусь,
бо білість снігів переходить в глибини,
бо в чорного з білим довічний союз.
***
Про вірш
Філософсько-онтологічний вірш «Земля і сніг»: одухотворення хліборобської праці, сакральна пам'ять української землі та нерозривний зв'язок поколінь.
Історія
Поезія «Земля і сніг» належить до стрижневого пласта творчості Павла Мовчана (1980-ті рік), зокрема до прославлених збірок «Материк» (відзначеної Шевченківською премією 1992 року) чи «Календар».
Поет, народжений у хліборобській родині на Київщині, глибоко переживає відчуження сучасної людини від землі, послідовно відтворюючи космогонію українського селянського всесвіту.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
Образи зерна, серпа та хліба постають тут не побутовими реаліями, а космічними знаками вічного відродження життя і невмирущості роду.
Мовчан досліджує генетичну пам'ять предків: кожен порух плуга чи помах коси вкарбований у саму структуру національної свідомості.
Вірш утверджує святість щоденної праці та відповідальність перед землею-годувальницею перед лицем глобалізаційних викликів.
Теми: павло мовчан · хліборобський космос · земля і зерно · пам'ять роду · материк · сакральність буття