Зрадив паву пісок ворушкий:
буде пух в набивні подушки;
буде сон, мов каблучка з руки, —
коти-коть, золоті голівки…
В мене люба — на лівій руці,
ходить ніч біля віч по щоці…
Перемовч, не злякай бубонці,
що лежать та й на правій руці.
Розколовся горіх, як горіх:
де ж ті зерня незгірклих утіх?
Пересохли порожні вуста —
та й велика ж на двох самота…
Підмостився під зжовклий листок,
розв’яжи свій дрібний кулачок:
хай летить біле пір’я від нас —
на студеність його
прийде час,
прийде час…
***
Філософська лірика Павла Мовчана «Жовтень»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Вірш «Жовтень» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1970-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
У вірші «Жовтень» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова