Зустріч
Павло Мовчан
Чому ти, пташино, тривожишся дарма?
Ось зараз я рушу і тінь потягну.
Збігають, мов креда з стіни, усі фарби
з очей, і чути тривогу лише голосну.
Не скоїлось ще, та лихо вже чути,
о, як розминутися, пташечко, з ним?
Хоч світло іще, але крадеться сутінь,
вогню ще не видно — гірчавіє дим.
Хоч прузлик пряде свою нить в конюшині,
себе заколисує співом струмок,
та серце вже чує холодну годину
і пада під ноги пожовклий листок.
І навіть бур’ян сам у себе тікає,
у сім’я зав’язує пам’ять і дух.
І вже гайвороння, зібравшись у зграю,
кричить і прощальний заточує круг.
Та ніби від сну так на серці святково,
хоч те, чого праглось, — іще не забулось.
Не ти вибирав собі долю свідомо,
а ти тільки й знаєш, що ти — це не хтось.
І що зачерпнеш із колодязя часу,
те й буде по жилах твоїх струмувать.
Рукою махни на прощання тій птасі,
що знає, як далі їй жить і співать.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Зустріч»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Зустріч» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1990-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Зустріч» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова