Звертання до реп’яха
Павло Мовчан
Відволого, сизо, біло
підступавсь похмурий ліс,
і стирчали в полі стріли,
ніби смерть гуляла скрізь…
Та на цій сталевій ниві
уцілілі реп’яхи
підіймалися щасливо
бадилиняччям сухим.
Але вище них звелася
гордоросла бугила —
у якому вона часі
коронована була?
Обминули коси, стріли,
посуш, пошесть вогняна…
Й ми з тобою уціліли —
в горлі зірвана струна…
Уціліли ми з тобою,
як трава при деревах…
Задля чого стільки болю?
Чорна тінь і білий прах?
Дні високі, дні жорстокі,
і — ламкі з тобою — ми
зупинились — ані кроку —
посередині зими…
Зупинились, уціліли,
заворожені, — в житті…
Кружеляє в полі білім
довкіл нас відвільгла тінь…
Задля чого мертві чати,
Задля чого днів запас?
Бугило, реп’яше-брате!
Тут є час, немає ж нас…
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Звертання до реп’яха»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Звертання до реп’яха» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (2000-ні рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Звертання до реп’яха» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова