Звідтіля
Павло Мовчан
Висловлюю дихання власне у мові,
усе видихаю, що в груди ввібрав;
голчасті морози, сніги паперові,
щіткасте повітря і спалахи трав.
Життя видихаю, але затинаюсь,
коли видихає із себе земля
нічних косарів, що йдуть лугом безкраїм,
коли серед ночі вогонь догорає,
коли хтось до тебе з віків промовляє
і очі твої чиясь длань затуля…
Тоді відчуваю, що подих не повний,
що я видихаю видіння нічні,
які мчать степами на спінених конях —
світають на вітрі сорочки лляні.
Перед веде брат мій, якого не знаю,
за ним — моїх друзів померлих загін,
а я все туман та туман видихаю,
який обступає мене з трьох сторін.
Четверта ж — чорніє, як яма, позаду
і спину холодить, остуджує дух…
Туди щохвилини віджите щось пада,
там часу нема й уривається луг…
Там звук уривається, ніч стає зрима
і брат мій гарцює на білім коні…
І я озираюсь — туман косить… привид,
аж черка по п’ятах косою мені…
Спішу я… спішу я… та там, край туману,
ламається погляд і рветься земля,
а батько в сорочці до п’ят полотняній
стоїть і махає мені звідтіля.
***
Про вірш
Філософська лірика Павла Мовчана «Звідтіля»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Історія
Вірш «Звідтіля» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (2000-ні рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Як читати
У вірші «Звідтіля» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова