Прозор’ям пойнята долина,
а де джерела дзвонять радість, —
сніг, наче пера соколині,
лежав розметаний в безладді.
І білість бралася сумлінням
від суцвіті, що тліла в глиці;
і зріли снігурі зомлілі,
як взяті сонцем полуниці.
На аркуші грушевих пахів
плоди викреслювала гілка,
і до дзьобів тулили птахи
давно знезвучені сопілки.
І відливалися долоні
по обрисах плодів дозрілих,
та все відлунювало слово
про шлях засипаний та білий.
***
Метафізичний роздум про таємницю слова («Зимова дорога»): мова як генетичний код нації, творче горіння духу та протистояння ентропії забуття.
Твір «Зимова дорога» створений Павлом Мовчаном (1970-ті рік) у період активної боротьби за збереження й державне утвердження української мови (як багаторічного голови Всеукраїнського товариства «Просвіта»).
Для Мовчана рідне слово — це священна духовна субстанція, яка формує національну душу й утримує український материк від розчинення в чужорідних впливах.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
Слово у вірші постає животворним світлом («вікном у вічність»), що пробиває морок історичних трагедій і дарує надію на духовне прозріння.
Поет усвідомлює місію митця як провідника вищих смислів, покликаного очищати мовні джерела від фальші та байдужості.
Поезія звучить як пристрасний заклик берегти рідну культуру як найдорожчу заповічену предками святиню.
Теми: павло мовчан · таємниця слова · захист мови · просвіта · метафізика духу · національна ідентичність