Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер…
Павло Тичина
Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер:
В їх горі щира кротість і саможертви зміст.
Чи нам же розгадати природи риси літер? —
Людина і в стражданні страждаючий артист.
Інакше гнуться лози і журяться тумани.
Мовчать одвіку гори зовсім не так, як ми.
В нас болі — на престолі! — б’ють в рани,
як в тимпани,
А їхні світлі жалі — скрижалі долам тьми.
Ридма ридають хвилі, а морю пишуть ріки,
Що води їх сміються від сонця і вітрів…
Як тихо лебедіють до місяця осики —
Щоби й не потривожить поснулих бур’янів!
О скільки у природи немудро-мудрих літер!
О скільки у природи невміння прочита…
Інакше плачуть хмари, інакше стогне вітер:
Їх океани — рани, — мов крапельки, мовчать.
1915
Про вірш
Філософське осмислення непомірного болю природи та обмеженості людської здатності прочитати її таємничу космичну книгу.
Історія
Твір написаний у 1915 році під час Першої світової війни та належить до золотого фонду ранньої філософської лірики Тичини.
Він увійшов до збірки «Сонячні кларнети», поглиблюючи її інтелектуальний і трагедійний вимір.
Відображає розрив між німотною мудрістю природи та штучною жорстокістю цивілізації, що захлинається в мілітарному божевіллі.
Форма
Твір написано п'ятистопним ямбом із розлогими медитативними інтонаціями та глибинними цезурами.
Характерний багатий асонансний звукопис («немудро-мудрих літер», «океани — рани»), що створює атмосферу вічного вселенського суму.
Як читати
Метафора «немудро-мудрих літер природи» підкреслює парадокс пізнання: природа говорить простою мовою трав, вітру й хмар, проте зарозуміла людина розучилася її читати.
Біль стихії («Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер») масштабується до космічних вимірів, де рани світу безмовні й бездонні, наче океани.
Поет виступає чутливим медіумом, який відчуває приховане страждання всесвіту задовго до того, як воно проявиться в земних історичних катастрофах.
Теми: філософія природи · космічний біль · таємниця буття · кларнетизм · трагедія пізнання