Хто ж це так із тебе насміяться смів?
Павло Тичина
Хто ж це так із тебе насміяться смів?
Хто у твоє серце ніж загородив?
Виростали діти в хаті, як в гаю,
Без ясного сонця в рідному краю.
Накипіла злоба, сповнились серця —
Гей, курки спустили в матір і отця!
Хто ж це так із тебе насміяться смів?
Хто у твоє серце ніж загородив?
Засівали поле потом і слізьми.
Не родило жито — що хоч, те й візьми.
Тож сокири брали, щоб в крові погріть,
І йшли брат на брата однімать, ділить…
Хто ж тобі зготовив цей кривавий час?
Хто ж так люто кинув па поталу нас?
І сказали людям: ми вас поведем!
Рушимо з ножами у наш край-едем.
І взялися кров’ю поле і гаї,
Бо рубались, бились ріднії, свої.
Хто ж тобі зготовив цей кривавий час?
Хто ж так люто кинув на поталу нас?
І сказали люде; годі нас дурить!
Будем ще й на волі у кайданах гнить:
Ждали ми героя, а став свинопас,-
Хто ж так люто кинув на поталу нас?
Тичина Павло
Про вірш
Сповнений болю і гніву громадянський плач над кривавим братовбивством в Україні 1918 року, де обдурений народ замість омріяного раю пішов із ножами на рідних братів.
Історія
Створений у 1918 році в часи кривавого розгулу анархії, більшовицьких погромів і громадянської війни в Україні; увійшов до збірки «Плуг» (1920).
Відображає трагедію розколу українського селянства, коли під впливом більшовицької демагогії люди почали вбивати одне одного за землю й майно.
Твір перегукується з шевченківським посланням «І мертвим, і живим…», засуджуючи братовбивство як найбільший гріх перед матір'ю-батьківщиною.
Форма
Чотиристопний амфібрахій із парним римуванням; трагічно-напружений речитатив із повторенням риторичних питань-інвектив як рефренів.
Гіркий експресивний звукопис та синтаксичні паузи передають стан невимовного душевного потрясіння поета.
Як читати
Риторичний зачин «Хто ж це так із тебе насміяться смів? Хто у твоє серце ніж загородив?» звучить як крик жаху перед цинічним оскверненням української душі.
Поет розкриває причини трагедії: вікова кривда, темрява та злидні накипіли в серцях злобою, яку популісти й провокатори спрямували не на творення, а на знищення батьків і братів.
Фінальне прозріння народу («Ждали ми героя, а став свинопас») безжально зриває маски з більшовицьких ватажків, що замість обіцяного раю-едему вкинули країну у вічні криваві кайдани.
Теми: трагедія братовбивства · громадянська війна · обманутий народ · біль за Україну · кривава розплата