Квітчастий луг і дощик золотий…
Павло Тичина
Квітчастий луг і дощик золотий.
А в далині, мов акварелі, —
Примружились гаї, замислились оселі…
Ах, серце, пий!
Повітря — мов прив’ялий трунок.
Це рання осінь шле цілунок
Такий чудовий та сумний.
Стою я сам посеред нив чужих,
Немов покинута офіра.
І слухає мій сум природа. Люба. Щира.
Крізь плач, крізь сміх.
Вона сама — царівна мила —
Не раз свій смуток хоронила
В самій собі, в піснях своїх.
Стою. Молюсь. Так тихо-тихо скрізь, —
Мов перед образом Мадонни.
Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись, дзвони, —
Узори сліз
Лише з-над хмар часом прилине
Прощання з літом журавлине —
Погасле, як грезет із риз…
Гей, над дорогою стоїть верба,
Дзвінкі дощові струни ловить,
Все вітами хитає, наче сумно мовить:
Журба, журба…
Отак роки, отак без краю
На струнах Вічності перебираю
Я, одинокая верба.
1915
Про вірш
Елегійний акварельний пейзаж ранньої осені, де поет у самотній подобі верби на дорозі споглядає безкінечний плин Вічності.
Історія
Написаний восени 1915 року і включений до збірки «Сонячні кларнети», виражаючи вершинні риси імпресіоністичної та неоромантичної манери Тичини.
Період Першої світової війни загострив у поета відчуття крихкості земної краси та відчуження від жорстокої соціальної реальності.
Спирається на символістську естетику відповідностей між станами природи та найтоншими вібраціями самотнього людського духу.
Форма
Строфи складної нерівнорядкової будови з виразним домінуванням п'ятистопного ямба, перебитого короткими емоційними репліками («Ах, серце, пий!», «Журба, журба…»).
Використання витонченої колористики та звукової імітації падіння дощових крапель по листю і воді.
Як читати
Пейзаж сприймається крізь призму витонченого малярства («мов акварелі») та літургійної тиші («мов перед образом Мадонни»), надаючи звичайному осінньому дню священного виміру.
Ліричний суб'єкт відчуває себе «чужою офірою» серед байдужого світу, шукаючи розради в єднанні зі щирою душею природи.
Метаморфоза поета у вербу, що «ловить струни дощу» та перебирає струни Вічності, є одним із найпоетичніших символів мистецького покликання в українській літературі.
Теми: осіння елегія · самотність митця · струни вічності · образ верби · імпресіонізм