Розкажи, розкажи мені, поле…
Павло Тичина
Розкажи, розкажи мені, поле:
Чого рідко ростуть колосочки?
— Ой дощів мені б треба, дощів, а не поту,
Бо той піт прилипа до брудної сорочки,
Як плугатар кінчає роботу.
Розкажіть, розкажіть мені, хмари:
Ви чого це тікаєте далі?
— Та хіба ми, нещасні та стомлені, знаєм?
Он вітри там женуться, кричать: «ей ви, кралі!
Почекайте, бо ми вас кохаєм».
Розкажи, розкажи мені, поле:
Що ж тепер нам з тобою робити?
— Ех, хіба це уперше! Така моя доля.
Хоч кукіль та волошки я буду родити —
Все ж плугатарю є щось із поля.
1911
Про вірш
Діалог селянського сина з нивою та хмарами про виснажливу працю хлібороба, посуху й незнищенну віру в щедрість рідної землі.
Історія
Ранній твір чернігівського періоду, створений під час навчання в семінарії та безпосереднього спілкування з селянським середовищем.
Відображає реалії традиційного українського аграрного побуту, де врожай цілковито залежав від примх природи та невтомної праці людини.
Твір споріднений із прозою Михайла Коцюбинського («Intermezzo»), якого Тичина вважав своїм літературним учителем.
Форма
Побудований у формі трьохстрофного поетичного діалогу між поетом-оповідачем, полем і вітровими хмарами.
Ритмізований розмовний вірш на основі дольника з перехресним римуванням, що передає неквапливу сільську бесіду.
Як читати
Поле відповідає на наївні запитання поета суворою правдою: земля потребує небесної вологи, а не гіркого солоного поту селянина, який лише прилипає до брудної сорочки.
Хмари, що тікають від спеки під натиском закоханих вітрів, уособлюють невловимість і безтурботність природних сил перед обличчям людської біди.
Мудра покора землі своїй долі («Хоч кукіль та волошки я буду родити — Все ж плугатарю є щось із поля») стверджує одвічний стоїцизм українського хлібороба, здатного виживати в найтяжчі лихоліття.
Теми: доля хлібороба · розмова з полем · посуха і праця · любов до землі · селянська мудрість