Цвіт бузини
Петро Перебийніс
Чи весна, чи літо, а чи осінь,
чи сліпа, холодна лють зими –
він росте за хатою і досі,
ніжний, скромний кущик бузини.
Цвітом зачаровано-гіркавим
дихає цей кущик з духоти.
Змалечку сусіди нас лякали –
завелись, мовляв, у нім чорти.
Те було давно і так недавно…
Літаками обрій гуркотів.
У саду тінистому неждано
ми таки побачили чортів.
Бігли у гадючих маскхалатах
ті чорти по росах навпрошки.
І плоди отруйні, мов прокляття,
бузина ронила на грядки.
Те було давно і так недавно.
Ніжний кущик роки зберегли.
Подавились чорними плодами
ненажерні наші вороги.
Не згоріла у вогні жорстокім
біля хати наша бузина.
Бузиновим соком на уроках
ми писали: "Мир, а не війна!"
Про вірш
Вірш-спогад про кущик бузини за хатою, що пережив війну: дитячі страшилки про «чортів» у ньому обертаються справжніми ворогами в маскхалатах, а бузиновий сік стає чорнилом для дитячого «Мир, а не війна!».
Історія
Петро Перебийніс — український поет другої половини XX століття, у ліриці якого важливе місце посідають теми сільського дитинства, рідного дому й пам'яті про Другу світову війну, що її покоління автора пізнавало дитячими очима.
Бузина в українській народній традиції — рослина двозначна: її пов'язували з нечистою силою, вірили, що в ній «живуть чорти», і водночас вважали оберегом садиби. Поет обіграє це повір'я, переносячи його у воєнну реальність.
Форма
Вірш написано п'ятистопним хореєм із перехресним римуванням (осінь — досі, зими — бузини), що надає оповіді розважливої, баладної інтонації. Строфи-катрени чітко членують розповідь на етапи: тепер, дитячий переказ, воєнний епізод, повоєнне повернення.
Двічі повторений рядок «Те було давно і так недавно» виконує роль рефрену, що поєднує минуле й теперішнє і підкреслює живучість пам'яті.
Як читати
Початкова картина — «ніжний, скромний кущик», що росте за хатою за будь-якої пори року, — створює образ постійності й тихої стійкості. Його «зачаровано-гіркавий» цвіт уже несе в собі двоїстість: красу й гіркоту, чари й небезпеку.
Центральний поворот вірша — матеріалізація дитячого страху: «чорти», якими лякали сусіди, з'являються насправді у «гадючих маскхалатах». Народне повір'я набуває нового, трагічного змісту, а бузина ніби вступає у змагання з ворогом — її отруйні плоди падають «мов прокляття» і ними «подавились» загарбники.
Фінал повертає до мирного життя: бузина не згоріла, а її сік стає чорнилом, яким діти пишуть на уроках «Мир, а не війна!». Рослина, що колись асоціювалася з нечистю, стає символом уцілілого дому, пам'яті й надії на мир.
Теми: діти війни · пам'ять про війну · рідна оселя · народні повір'я · прагнення миру