Коли полину у далекі мандри,
візьму з собою вузличок землиці –
тієї, у якій коріння хліба,
тієї, у якій моє коріння.
Коли нараз мені в чужому краї
не вистачить на подих України,
коли поміж небес та океанів
не втримають мене стріблисті крила, –
зостанеться гарячий попіл предків,
і я розвіюсь над широким світом
живучими пилинками землиці –
тієї, у якій коріння хліба,
тієї, у якій моє коріння.
Медитативний вірш про вузлик рідної землі, який ліричний герой бере в далеку дорогу як запоруку зв'язку з Україною, предками й власним корінням навіть за межею життя.
Мотив жмені рідної землі, яку беруть із собою в чужину, давно укорінений в українській культурі — від козацьких і заробітчанських звичаїв до еміграційної поезії. Петро Перебийніс звертається до цього образу як до вічного знака приналежності людини до свого краю.
У ліриці поета тема роду, хліба й землі постає як основа світогляду: людина мислиться не окремо, а як продовження предків, як рослина, що має коріння в певному ґрунті.
Вірш написано п'ятистопним ямбом без рими — білим віршем, що надає йому сповідальної, урочистої інтонації. Відсутність рими компенсується синтаксичним паралелізмом і анафорою «коли... коли...».
Композиція кільцева: двовірш «тієї, у якій коріння хліба, / тієї, у якій моє коріння» звучить на початку і в самому фіналі, замикаючи текст у цілісне коло, подібне до самого вузлика.
Вузлик землиці — скромний, побутовий образ, але в ньому зосереджено цілий світ: земля, що родить хліб, і земля, що «родить» людину. Паралель між корінням хліба і власним корінням ставить знак рівності між життям природи й життям роду.
Друга частина відкривається тривожним передчуттям: у чужому краї може «не вистачити подиху України», а «стріблисті крила» літака не втримають між небом і океаном. Так виникає тема смерті на чужині, яку поет долає не відчаєм, а образом розсіяння.
Фінальний образ — «гарячий попіл предків» і людина, що розвіюється «живучими пилинками землиці», — перетворює смерть на повернення до праоснови. Земля в вузлику стає не спомином, а живою субстанцією, що продовжує себе в нащадкові навіть після його зникнення.
Теми: любов до України · рідна земля · пам'ять роду · чужина і туга · життя і смерть