Величальна пісенька на честь Тортограда
Жиленко Ірина
От так місто!
Ну і місто!
За сто тисяч літ не з’їсти.
І якщо ти з’їв будинок,
чи крамницю, чи готель —
не хвилюйся: дивом дивним
з-під землі новий зросте.
Там будинки — “подарунки”,
ще й повнісінькі усі.
Там рожеві з візерунком
ходять вафельні таксі.
Там і палаци, і брами,
там солодке геть усе.
Там сиропним водограєм
заливається басейн.
Там дахи із шоколаду,
тротуари з мармеладу,
там буфети і столи
із халви і пастили.
Навіть ліки тих країв
Їв би, їв — не переїв.
А мікстури їхні радо
пив би й пив, як лимонади.
А узимку скільки втіх!
Лиш встигай підставить руки
з неба падає не сніг,
а солодкий білий цукор.
А коли там град уже —
з неба сиплеться драже.
Як вперіщить! Як ушкварить —
порожніють всі бульвари.
Град іде! Рятуйтесь, братці!
Хоч біда й солодка ця —
та потому тортоградці
ходять в гулях і синцях.
Палахтять різноколірно
їхні гулі і синці.
На зефіровім подвір’ї
скачуть кекси-горобці.
Ось заходить пончик-сонце.
Ніч бульварами ступа.
Зазирає у віконце
світлий місяць-марципан.
Про вірш
Феєрична ода чарівній гастрономічній утопії, виткана із дитячих мрій про світ суцільних ласощів та безтурботної радості. Вірш випромінює світлий бешкетний гумор, карнавальний оптимізм і життєствердне свято почуттів.
Історія
Твір належить до зрілого періоду дитячої творчості Ірини Жиленко й репрезентує її фірмову поетику «бенкету життя», оприявнену в дитячих збірках 1970–1980-х років. У часи дефіциту та сірості радянського побуту Жиленко сміливо творила надзвичайно колоритні, смакові й запашні оази, де десерти й кондитерські вироби ставали символом достатку, барвистості й невимушеного щастя.
Мотив Тортограда генетично пов'язаний із класичними європейськими фольклорними та літературними казками про країну ласощів (Країна Кокань, шоколадні міста Карла Коллоді чи Джанні Родарі), проте у Жиленко він набуває особливої ніжності, урбаністичного шарму та виразно київського затишку бульварів і кав'ярень.
Форма
Твір написано чотиристопним хореєм із динамічним парним і перехресним римуванням. Ритміка імітує бадьору народну величальну або ярмаркову примовку з частими синтаксичними вигуками й анафорами («Там... Там...»).
Оповідь розвивається від гіперболізованого захоплення загальним міським ландшафтом до кумедного опису негоди (цукровий сніг, град із драже) й завершується умиротвореним вечірнім ноктюрном.
Як читати
Образна тканина твору насичена розкішною сенсорною метафорикою та синестезією: архітектурні форми повністю заміщені кондитерськими категоріями (вафельні таксі, дахи із шоколаду, тротуари з мармеладу, сиропні водограї). Жиленко демілітаризує та знешкоджує будь-яку загрозу — навіть міські ліки й мікстури тут стають жаданими ласощами, демонструючи цілющу силу дитячого світосприйняття.
Кульмінаційний епізод із солодким градом вносить дотепну амбівалентність: «Хоч біда й солодка ця — та потому тортоградці ходять в гулях і синцях». Ця легка іронія олюднює казку, а фінальний акорд із заходом «пончика-сонця» та появою «місяця-марципана» гармонійно вписує казкову архітектоніку Тортограда в космічний природний кругообіг.
Теми: казкова країна · ласощі та кондитерські дива · дитяче свято · урбаністична казка · радість буття