“Біжить під зливою лошиця…”
Дмитро Павличко
Біжить під зливою лошиця,
Крізь темні хащі – напролом;
Дощ прогинається, ятриться
Крильми над золотим хребтом.
Вона, мов блискавка червона,
Летить крізь памороку віт.
Вода звисає, як попона,
І б’ється об тугий живіт.
Гуркочуть брили грому в скалах,
Мов неба колеться горіх;
Полум’яніє гриви спалах
Над сполохом очей і ніг.
Вона стрясає дотик тучі,
Води, що в пахи затекла;
А як же їй знести палючі,
Нещадні лоскоти сідла?!
Як винести залізну ласку
Вудил, що розпинають рот,
Слухняності й вуздечки маску
І світ у шорах, наче грот?!
Як може покоритись потім
Душа бентежна і нага
Колючим шпорам, і чоботям,
І блискавиці батога?!
Це я питаюсь – і за спину
Ховаю мокрі ремінці.
А цукру білу каменину
Несу в простягнутій руці.
Ні, відступитися не змога,
А лиш благати: “На, візьми!”
Вона ж моя, ця тонконога
Кониця з білими крильми!
***
Про вірш
Філософський роздум про нерозривний зв’язок радості й печалі, любові й журби на життєвому шляху людини. Автор утверджує мужність і незламність духу.
Історія
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Форма
Вірш звучить у формі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Як читати
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Біжить під зливою лошиця»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Як винести залізну ласку») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Кониця з білими крильми») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · філософія буття · людська гідність · правда життя