Чечня
Дмитро Павличко
Знов Москва розпинає народ,
Що повстав за державу свою,
Знов закутих в залізо заброд
Зустрічає чеченець в бою.
Двоголовий орел в два дзьоби
П’є чеченську палаючу кров!
Ну, а ми мовчимо, як раби,
Що збоялись вчорашніх заков.
Це фальшивої волі мораль,
Честь лукава, сповита в брехню,
Та прийде знахабнілий москаль
І до нас, як зруйнує Чечню.
Прометею, кривава красо,
Ти й з Парижа підмоги не жди!
Може, тільки хлопчина з УНСО
Принесе тобі в жмені води.
А Європа, та курва стара,
Посміхатися буде здалік,
Як наповниться кров’ю Кура
І — всі русла зросійщених рік.
Буде лиця ховать у вуаль,
Видавати за жар порохню,
Та прийде знахабнілий москаль
І в Париж, як зруйнує Чечню.
Там — вогонь. У вогні — Прометей!
Люди, гляньте, там діють кати!
Я кричу, та не бачу людей,
Бачу тільки глухі животи.
***
Про вірш
Полум’яний патріотичний вірш про синівську вірність рідній землі, відповідальність за долю України та боротьбу за національну гідність.
Історія
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Форма
Вірш звучить у формі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Як читати
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Знов Москва розпинає народ»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Може, тільки хлопчина з УНСО») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Бачу тільки глухі животи») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · комічне й сатиричне · рідна мова і земля · людська гідність