Десь далеко в полі, біля стежки,
Кароокий соняшник стоїть.
Там згубила ти свої сережки
На землі розпеченій, як мідь.
Там шукали ми твоєї згуби
Ночами у травах запашних,
Там до дна я випив твої губи,
І до нині ще хмільний від них.
Там цвіла любов непощадима,
Та нема їй більше вороття.
Тільки сонях з карими очима
Там стоїть, немов твоє дитя.
***
Пристрасна й водночас шляхетна інтимна сповідь про всепоглинаюче кохання, душевну чистоту та радість злиття закоханих сердець.
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Вірш звучить у формі: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Десь далеко в полі, біля стежки»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Там до дна я випив твої губи») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Там стоїть, немов твоє дитя») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · інтимна лірика · елегійні роздуми · людська гідність