Добрий день
Дмитро Павличко
Хто б не йшов і хто б не їхав
По дорогах кременистих
Через прикарпатські села, —
Всіх вітають словом тут.
Вам поклониться дитина,
І дідусь сивоголовий
-Скине шапку перед вами —
Чи знайомі ви, чи ні.
Ось мене стрічає жінка —
Сиві, як повісмо, коси
З-під хустини виглядають, —
Каже "слава Йсу" мені.
Не дивуюсь — я так само
Теж вітав усіх прохожих.
Перший раз в п'ятнадцять років
Людям "добрий день" сказав.
У кептариках біленьких
Школярі ідуть зі школи,
Діти йдуть мені назустріч,
Кажуть "добрий день" мені.
Не дивуюсь я, радію,
Сльози радості втираю.
— Добрий день, мій рідний краю,
— Вольний, добрий день тобі!
Хто б не йшов і хто б не їхав
По дорогах кременистих
Через прикарпатські села, —
Всіх вітають словом тут.
Вам поклониться дитина,
І дідусь сивоголовий
-Скине шапку перед вами —
Чи знайомі ви, чи ні.
Ось мене стрічає жінка —
Сиві, як повісмо, коси
З-під хустини виглядають, —
Каже "слава Йсу" мені.
Не дивуюсь — я так само
Теж вітав усіх прохожих.
Перший раз в п'ятнадцять років
Людям "добрий день" сказав.
У кептариках біленьких
Школярі ідуть зі школи,
Діти йдуть мені назустріч,
Кажуть "добрий день" мені.
Не дивуюсь я, радію,
Сльози радості втираю.
— Добрий день, мій рідний краю,
— Вольний, добрий день тобі!
Про вірш
Теплий вірш про звичай прикарпатських сіл вітатися з кожним перехожим, у якому просте «добрий день» стає знаком людяності й синівської любові до рідного краю.
Історія
Вірш належить до ранньої лірики Дмитра Павличка, пов'язаної з його рідним Прикарпаттям. Поет народився 1929 року в селі Стопчатів на Коломийщині, і образи гуцульських та покутських сіл — кептарики, хустини, дороги кременисті — проходять крізь усю його творчість.
Тут зафіксовано живу етнографічну деталь: старше покоління вітається релігійною формулою «Слава Ісусу Христу» (у народній вимові «слава Йсу»), а школярі — світським «добрий день». Рядок про те, що герой уперше сказав людям «добрий день» у п'ятнадцять років, і звертання до «вольного» краю відбивають офіційну риторику повоєнних років; сьогодні їх варто читати з урахуванням того часу, коли писався вірш.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм, переважно без рими: це наближає його до народної пісні та розповідного вірша. Рима з'являється лише у фіналі (втираю — краю), підкреслюючи емоційну кульмінацію — звертання до рідного краю.
Будова строфічна, восьмирядкові строфи нанизуються як епізоди зустрічей: дитина й дідусь, жінка з сивими косами, школярі. Повтори й рефрени (кажуть «добрий день» мені) створюють ефект пісенного кола.
Як читати
Ключова думка вірша — вітання як форма поваги, що не залежить від знайомства: тут кланяються кожному, «чи знайомі ви, чи ні». Дитина й дідусь, що скидає шапку, утворюють коло поколінь, у якому звичай передається від старших до молодших.
Образ жінки з косами, сивими, «як повісмо», — точна деталь сільського побуту, де порівняння береться з льонарської праці. Герой не дивується її старосвітському вітанню, бо й сам виріс у цьому світі, а зустріч зі школярами викликає в нього сльози радості.
Фінальне «Добрий день, мій рідний краю» перетворює щоденну формулу на освідчення в любові. Звичайне слово набуває ваги молитви: вітаючи людей, герой вітає саму землю, що його виростила.
Теми: рідне Прикарпаття · народні звичаї · повага до людей · зв'язок поколінь · любов до рідного краю