Із Чечні приходять домовини
Дмитро Павличко
Із Чечні приходять домовини —
Діти України, як вуглини,
Вгорнуті в російську корогву.
Плачте, матері, й копайте ями,
І хрести поставте над синами,
Що пішли вмирати за Москву.
Це за те нам кара із ганьбою,
Що не стали ми самі собою,
Що в законі ницого хахла —
На кривавій службі в свого ката —
Живемо і гинем, як бидлята,
Прагнучи лиш їдла й барахла!
Це за те нам кара, що Вітчизну
Ми приймали, наче даровизну —
Перстень із вельможної руки,
Що світили нам чужі клейноди,
І за них, а не за світ свободи,
Бились ми, захланні жебраки.
Триста літ із нас виймали душі
І гетьманів брали на катуші,
Жерла нас імперії вошва,
І за те, що стали ми рабами,
Віддали душі собори й храми,
Платить домовинами Москва.
Добре платить, бо й цього не варті
Слуги, що в андріївськім штандарті,
У кривавім попелі Чечні
З чорного розбою, із погрому
Повернулись крадькома додому,
До навік забутої рідні.
Плачте, матері, й копайте ями,
І хрести поставте над синами,
Що пішли вмирати за Москву,
За тупого, п’яного вандала,
І моліться, щоб не викидала
Їх земля в опівніч грозову.
***
Про вірш
Пристрасна й водночас шляхетна інтимна сповідь про всепоглинаюче кохання, душевну чистоту та радість злиття закоханих сердець.
Історія
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Форма
Вірш звучить у формі: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Як читати
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Із Чечні приходять домовини —»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Триста літ із нас виймали душі») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Їх земля в опівніч грозову») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · інтимна лірика · рідна мова і земля · людська гідність