Король
Дмитро Павличко
Стоїть на подвір'ї король —
Індик у червонім жабо.
Бігає куряча голь,
Як перед монархом, їй-бо!
Вискочивши на віз.
Піднявшись понад юрму,
Півень, поет-маркіз,
Виспівує славу йому.
Кури, гусині, качки,
Як фрейліни-панії.
Хвалебні ведуть балачки
Про індика,— свого Луї.
Але господиня зерном
Сипонула на той Версаль,
І зчинився жахний содом.
Аж дивитися жаль.
Горда, барвиста панва
Крилами лопотить,
До розсипаного їства
Біжить, аж налівлетить!
Забувся навіть індик,
Що монарший на нім шарлат.
Налітає, мов роз'ярений дик,
На маленьких курчат.
Забирає собі чуже,
Здрібнів, як остання тля.
Жменька зерна — і вже
Ні маркіза, ні короля.
Про вірш
Сатирична байка про пихатого індика-«короля», якому лестить пташиний «двір», але досить жменьки зерна, щоб уся монарша велич розвіялася в жадібній штовханині.
Історія
Сатира на владу, підлабузництво й показну велич — постійна тема в творчості Дмитра Павличка, який ще в молодості зазнав цензурних переслідувань за гострі вірші. У дитячих творах ця тема набуває форми алегорії, зрозумілої малечі, але дошкульної для дорослого читача.
«Король» побудований на пародійному зіставленні сільського подвір'я з французьким королівським двором: індик — Луї, півень — «поет-маркіз», кури й качки — фрейліни, а подвір'я — Версаль. Такий прийом перегукується з традицією байки та ірої-комічної поеми.
Форма
Вірш написано тактовиком із тристопною основою, що вільно варіює кількість ненаголошених складів між наголосами. Римування перехресне («король — голь», «жабо — їй-бо»), подекуди з неточними й каламбурними римами («качки — Луї», «зерном — содом»).
Ритмічна свобода надає оповіді розмовної, глузливої інтонації. Чотиривірші поділяють текст на сцени: представлення «короля», хвалебні співи двору, несподіване зерно, загальна колотнеча й моральний підсумок.
Як читати
Перша частина вірша — пишне театральне видовище: індик «у червонім жабо» стоїть, наче монарх, перед ним бігає «куряча голь», півень, вискочивши на віз, «виспівує славу йому», а кури, гуси й качки ведуть «хвалебні балачки». Лексика придворного життя («маркіз», «фрейліни-панії», «Луї», «Версаль») створює комічний контраст із буденним подвір'ям.
Перелом настає, коли господиня сипонула зерна: уся «горда, барвиста панва» кидається до їжі, «аж налівлетить». Ілюзія величі миттєво зникає — за пишним пір'ям ховається звичайна жадібність. Слово «содом» підкреслює хаос, що змінює урочистий церемоніал.
Найгостріший удар — по самому індикові: він забуває про свій «монарший шарлат» і, мов «роз'ярений дик», забирає зерно в маленьких курчат. Фінал «Жменька зерна — і вже ні маркіза, ні короля» звучить як афоризм: справжня ціна будь-якої «величі», що тримається на лестощах, перевіряється першою спокусою.
Теми: сатира на владу · пиха і лестощі · жадібність · показна велич · алегорія і байка