Лицеміри

Про вірш

Гнівна сатира на частину української еміграції, що привітала американську війну у В'єтнамі; поет звинувачує «фарисеїв» у віковому плазуванні перед чужими панами.

Історія

Вірш постав як відгук на газетне повідомлення про те, що президент США Ліндон Джонсон подякував українській громаді Клівленда за підтримку війни у В'єтнамі. Під текстом стоїть дата 1964, тоді як в епіграфі згадано лист 1966 року, тож точне датування лишається непевним. Друге епіграфічне звертання — рядки Тараса Шевченка про «цареву святу війну» — задає тон шевченківського викриття.

Твір належить до публіцистичної лірики Павличка 1960-х років і неминуче несе відбиток радянської ідеологічної риторики щодо діаспори. Сучасний читач має сприймати його з історичною дистанцією: водночас у вірші звучить і щира, дуже павличківська тема — ненависть до раболіпства та лицемірства, у якій би формі воно не проявлялося.

Форма

Вірш написано чотиристопним ямбом із перехресним римуванням (фарисеї — були — музеї — постоли). Катрени побудовано на анафоричних конструкціях «Я пізнаю вас», «Дарма що», «Це ви», що створюють ефект ораторського звинувачення.

Лексика навмисно знижена, експресивна: «хрунь», «людомори», «купа гною», «паскудь». Різкі рими та розмовні звороти підсилюють памфлетний характер твору.

Як читати

Ліричний герой «пізнає» адресатів за незмінною суттю, хоч вони й поміняли гуні на фраки та смокінги й віддали в музеї пісні батьків, «як постоли». Зовнішня зміна не торкнулася внутрішнього раболіпства: «лоби чавунні» і «тулуби, немов плющі» — гротескні образи людей, що звикли гнутися.

Поет вибудовує історичну генеалогію запобігливості: від тих, хто очорнював одне одного перед царськими дяками, возив дари до Відня й Варшави, — до тих, що тепер шлють «вірнопідданчі листи» новим володарям. Найболючіше для поета те, що ці листи шлються «од імені Тараса».

Фінал проголошує, що ні царі, ні президенти не дадуть плазунам України, а єдиною платою за «блюзнірську телеграму» стане «манесенький шматок В'єтнаму для домовини і хреста». Попри ідеологічне тло, головна думка вірша — свобода народу не може бути вимолена поклонами чужій силі.

Теми: лицемірство і раболіпство · національна гідність · засудження війни · шевченківська традиція · політична сатира