Молитва
Дмитро Павличко
Молюся за чеченські трави,
За терни, за карагачі,
За листя ніжне і шемраве,
Що обернулося в мечі.
Молюся за чеченську хвою,
За смеречину, за сосну,
Що піднімаються до бою
Опівночі — посеред сну.
Молюся за чеченські граби,
Чинари, явори, дуби,
Що проти зайшлого нахаби
Підносять прапор боротьби.
Молюся за чеченські лози,
За ялівці, живоплоти,
Де окупанти-смертовози
Живцем не зможуть перейти.
Молюсь за бези і берези,
Кущі на погоріллі хат,
Де заховалось гостролезе
Залізо помсти і розплат.
Молюся за чеченські хащі,
За темники, за чагарі,
Де снять поранені й болящі
Дудаєвські боївкарі.
Молюся за чеченські ружі,
Шипшини, жерепи, глоди,
Що стали при дзвінкім оружжі
Проти московської орди.
Молюсь за всі чеченські зела,
Дерева, злаки і хліба,
Що їх душа струнка й весела
Цькує й ненавидить раба.
Молюся за вербу й калину,
Що надійшли на клич вогню,
Щоб полягти за Україну
Там, де вмирають за Чечню.
***
Про вірш
Пристрасна й водночас шляхетна інтимна сповідь про всепоглинаюче кохання, душевну чистоту та радість злиття закоханих сердець.
Історія
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Форма
Вірш звучить у формі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Як читати
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Молюся за чеченські трави»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Де заховалось гостролезе») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Там, де вмирають за Чечню») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · комічне й сатиричне · інтимна лірика · філософія буття