“Не бійся сивини моєї…”
Дмитро Павличко
Не бійся сивини моєї –
Вона тебе не забруднить –
Ця біла, наче цвіт лілеї,
Ця, наче небо, синя нить.
В ній голова моя зігріта,
Неначе в мареві гора.
Це подих не зими, а літа,
Це дим незримного костра.
Там думка палахтить, як рана,
Горить віків броня і бронь.
Благослови, моя кохана,
У скронях схований вогонь.
Прийди до мене – це не сором,
Любити мисль, що опекла.
Схились над полум’ям прозорим
Мого печального чола.
І не питайся, що згоріло,
Бо кров мою вогонь зберіг,
Байдужості смертельне тріло
Не вдерлося до жил моїх.
Навчив мене вогонь терпіти,
Хапливим бути, мов карук,
Але мого чола орбіти
Засвітяться від ніжних рук.
Тож доторкнися до сивизни,
Що очі молоді пече,
Можливо, світло дивовижне
Тобі між пальців потече.
***
Про вірш
Пристрасна й водночас шляхетна інтимна сповідь про всепоглинаюче кохання, душевну чистоту та радість злиття закоханих сердець.
Історія
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Форма
Вірш звучить у формі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Як читати
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Ця біла, наче цвіт лілеї»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Мого печального чола») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Тобі між пальців потече») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · інтимна лірика · пейзажна лірика · людська гідність