“Не знаю, хто мене зробив орлом…”
Дмитро Павличко
Не знаю, хто мене зробив орлом,
Хто кігті дав і дзьоб тяжкий, мов лом,
Хто наказав летіти в темну хлань,
В безодню, повну стогону й волань…
Як Прометей, прикута до скали,
Біліла жінка в кублищах імли.
І загуділо в дебрі кам’яній:
“Лети до неї й вирви серце їй!”
Я зрозумів, що обрано мене
На діло помсти, люте й страшне;
Затих у пропастях наказу гул,
Я підлетів до жінки навпритул –
Вона була обдерта до наги,
На ній висіли тільки ланцюги.
На мить мені здалося, що вона
Була неначе лялька льодяна.
Дивилася, немовби синій страх
Замерз в її зіницях на вітрах.
Та в стогонах я розпізнав слова
І зрозумів – вона жива, жива!
О, той, хто десь гукав собі вгорі,
Хто дав мені клювак і пазурі,
Хоч скільки прикладав жаги й завзять,
Не зміг у мене серце людське взять!
Її крильми широкими я вкрив –
І впали з неї ланцюги в обрив,
І на її обличчі сніг розтав –
Я в ній свою кохану розпізнав…
Мене збудив мій одчайдушний крик,
Химерний сон з душі злетів і зник,
А та, що важко снилася мені,
Лежала біля мене в тихім сні.
“Пробач, – до неї мовив я крізь плач, –
За все, що ти пережила, пробач!”
І хоч вона щасливою була,
Хоч я не завдавав їй болю й зла, –
Цей сон, що засвітився крізь віки,
Палив моє сумління і думки;
Благословив я днину мовчкома,
Що кликала мене, як та сурма,
В нові турботи і знімала з пліч
Тягар провин, навіяних за ніч.
***
Про вірш
Пристрасна й водночас шляхетна інтимна сповідь про всепоглинаюче кохання, душевну чистоту та радість злиття закоханих сердець.
Історія
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Форма
Вірш звучить у формі: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Як читати
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Не знаю, хто мене зробив орлом»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («О, той, хто десь гукав собі вгорі») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Тягар провин, навіяних за ніч») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · комічне й сатиричне · інтимна лірика · людська гідність