Нема такого хліба на землі,
Як той, що моя мати випікала
На листі горіховому в печі,
Глибокій, мов тунель коло Яремчі.
Як небо зорями, той мамин хліб
Обсипаний був зернятками тмину,
Він кликав і манив мене здаля,
Як свято пахощів у нашій хаті.
Я не збагну ніколи, як вмістилось
Моє життя в маленькім слові: хліб,
Вселенна — в зірці тмину запашного.
Живе в нім мати, що давно померла,
І той горіх, що з туги всох за нею,
Мені у тому слові шелестить.
Зворушливий спогад про мамин хліб, спечений на горіховому листі, у якому вміщується все життя поета, пам'ять про матір і цілий всесвіт.
Вірш належить до автобіографічної лірики Павличка, пов'язаної з дитинством у селі Стопчатів на Прикарпатті. Образ матері та рідної хати — один із найсвітліших у його творчості, протиставлений жорстокості історії.
Деталі — горіхове листя, піч, «глибока, мов тунель коло Яремчі», тмин — укорінюють текст у гуцульському побуті й створюють відчуття особистої, глибоко прожитої пам'яті.
Білий, неримований п'ятистопний ямб, що наближує вірш до спогаду-оповіді. Відсутність рими дозволяє зосередитися на зорових і запахових деталях.
Синтаксис плавний, з розлогими порівняннями («як небо зорями», «як свято пахощів»). Композиція рухається від конкретного побутового образу до філософського узагальнення.
Перший рядок звучить абсолютно: «Нема такого хліба на землі». Мамин хліб, спечений на горіховому листі в глибокій печі, — неповторний, бо в ньому живе не лише смак, а й любов.
Хліб, обсипаний зернятками тмину, порівнюється з небом, усипаним зорями. Так побутова деталь набуває космічного масштабу: кожна зірка тмину — цілий всесвіт.
Фінал розкриває найглибший сенс: у маленькому слові «хліб» уміщується життя поета, жива пам'ять про померлу матір і навіть горіх, що «з туги всох за нею». Природа, людина й пам'ять зливаються в одне слово, яке «шелестить» у душі.
Теми: образ матері · дитинство · рідна хата · святість хліба · пам'ять