Ніч була ясна, я стежками біг.
Стопи опікав кам’яний моріг.
Линула зоря на круті плаї,
Як метелика, я впіймав її.
Під вікном твоїм я відкрив кулак,
Показав зорю, мов червоний мак.
Та не вийшла ти, тільки у вікні
Стала й знак дала – геть іти мені.
Я назад помчав темним путівцем,
Біжачи крізь ніч, плакав я тихцем.
Я в руці стискав, наче бите скло,
Мертвої зорі неживе крило.
Ніч була ясна, я відкрив кулак,
Ах, моя рука – мов червоний мак.
***
Філософський роздум про нерозривний зв’язок радості й печалі, любові й журби на життєвому шляху людини. Автор утверджує мужність і незламність духу.
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Вірш звучить у формі: канонічний п’ятистопний ямб. Шляхетна гармонія п’ятистопного ямба з класичним чергуванням жіночих і чоловічих рим.
Класична сонетна архітектоніка: два катрени й два терцети. Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Ніч була ясна, я стежками біг»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Та не вийшла ти, тільки у вікні») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Ніч була ясна, я відкрив кулак») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · людська гідність · правда життя · вічність краси