Біжить хлопчик, білий чубчик, мов курча;
Підганяє паличкою обруча.
За ним сонце, наче мати,— навздогін:
Щоб не впав та не побився він!
По долині, по стежині, біля круч
Біжить сонце, білий чубчик та й обруч.
І нема, немає в світі далини,
Де спинилися б невтомні бігуни.
Ах, обруч! Куди, куди він так жене
По стежині через поле весняне?
Я питаюсь, бо ж то я — оте хлоп'я,
А те сонце — то матусенька моя.
Світлий вірш-спогад про хлопчика, що біжить за обручем, і про сонце, яке, наче мати, біжить слідом, — наприкінці поет зізнається, що той хлопчик — він сам, а сонце — його мама.
Вірш належить до поезії Дмитра Павличка для дітей — важливої частини його творчості, де поет говорить із малим читачем простою, мелодійною мовою, наповненою образами рідної природи, родини і села.
Вірш має виразне автобіографічне забарвлення: тема матері, яка рано пішла з життя, — одна з найболючіших у творчості Павличка. Тут вона постає не трагічно, а у світлому образі сонця, що оберігає дитинство.
Вірш написано довгими хореїчними рядками з внутрішніми римами («хлопчик — чубчик», «долині — стежині») і суміжним римуванням на кінці рядків: «курча — обруча», «навздогін — він», «круч — обруч». Внутрішні співзвуччя створюють відчуття швидкого, підстрибуючого бігу.
Композиція двочастинна: спершу — картина бігу хлопчика, обруча й сонця, потім — запитання «Куди, куди він так жене?» і несподіване ліричне зізнання, яке переводить дитячу гру в план спогаду дорослого.
Перша частина вірша сповнена руху: «білий чубчик, мов курча», паличка, що підганяє обруч, сонце, що біжить «навздогін», щоб хлопець «не впав та не побився». Сонце тут — ласкава, турботлива сила, яка супроводжує дитину.
Рядки «нема, немає в світі далини, / де спинилися б невтомні бігуни» надають картині символічного виміру: обруч стає образом життя, що котиться вперед, а біг — образом безупинного часу.
Фінальне зізнання «бо ж то я — оте хлоп'я, / а те сонце — то матусенька моя» перетворює вірш на ніжний спогад. Мати назавжди залишається для поета сонцем, що біжить поруч, охороняючи його, навіть коли дитинство вже далеко.
Теми: дитинство · образ матері · спогади · плин часу · радість руху