Овлур живий! Не плачте, мамо.
Веде він Ігорю коня.
В майбутнє він іде так само,
Як вся Джохарова рідня.
Не вбили й не вб’ють ніколи
Ні сина, ні отця Чечні.
Їм тільки руки прокололи,
І груди, і серця сумні.
Та прийде час, і перед ними
Народи схиляться, а кров,
За нас пролита, нас вестиме,
Як сонце, воля і любов.
***
Пристрасна й водночас шляхетна інтимна сповідь про всепоглинаюче кохання, душевну чистоту та радість злиття закоханих сердець.
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Вірш звучить у формі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Овлур живий! Не плачте, мамо»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Їм тільки руки прокололи») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Як сонце, воля і любов») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · інтимна лірика · рідна мова і земля · філософія буття