Пішачок
Дмитро Павличко
Проходять по вулиці мати і син.
Син — попереду, мати — позаду.
Син, як чорний, нікельований лімузин
А мати? А мати схожа на Правду.
Хустина, куфайка — жінка з села.
Вирізьблені сонцем глибокі зморшки.
Руки спрацьовані, чорні, як та смола,
Потріскані, наче підгорілі коржики.
Синові соромно з матір'ю йти,
По столичній вулиці крокувати поруч...
Воно, хоч і вміє дві фрази по-англійськи сплести,
Воно, хоч з дипломом, та все-таки — покруч!
Отак вони йдуть собі, ніби справді чужі.
Вона заворожена сином, щаслива.
А він як погляне на ті руки-коржі,
То чується так, як розчавлена слива.
Поглипує мати на сина здаля,
Як на Бога, а він осміхається черство.
Вона іде бавити чуже немовля,
А він на роботу — в міністерство.
І слава Господу, що воно — пішачок,
Що не має державного автомобіля,
Бо мати по вулиці несла б свій мішок,
А він проїжджав би десь поблизу, десь біля...
Про вірш
Гірка соціальна замальовка про сина-чиновника, що соромиться своєї матері-селянки, і про рабське обожнення, з яким вона на нього дивиться.
Історія
Вірш продовжує тему, наскрізну в творчості Дмитра Павличка, — зв'язок із корінням, повагу до селянської праці й матері. Поет, син селянки з прикарпатського села, гостро відчував розрив між селом і містом, що ширився з урбанізацією, коли молоді вихідці з села, вибившись у «люди», починали соромитися свого походження.
Назва має подвійний зміст: «пішачок» — той, хто ходить пішки, бо ще не має службової машини, і водночас шахова пішка, дрібна фігура в бюрократичній грі.
Форма
Вірш написано вільним акцентним віршем із довгими рядками різної будови та перехресним римуванням, часто неточним (син — лімузин, позаду — Правду, зморшки — коржики). Така рима зближує текст із розмовною мовою й підсилює сатиричний ефект.
Композиція контрастна: кожна строфа зіставляє матір і сина, а фінальна строфа завершується саркастичним пуантом.
Як читати
Перший же образ будує контраст: син — «чорний, нікельований лімузин», мати — «схожа на Правду». Деталі її портрета — хустина, куфайка, зморшки, «вирізьблені сонцем», руки, «потріскані, наче підгорілі коржики», — творять образ праці й самопожертви.
Поет не приховує зневаги до героя, якого називає середнього роду «воно» і «покручем»: хоч він уміє «дві фрази по-англійськи сплести» і має диплом, соромиться йти поруч із матір'ю. Порівняння його почуттів із «розчавленою сливою» безжально точне. Мати ж дивиться на сина, «як на Бога», — і в цьому трагедія її сліпої любові.
Саркастичний фінал — «і слава Господу, що воно пішачок» — показує, що станеться далі: з державним автомобілем син проїжджав би повз матір, яка несе мішок. Вірш попереджає, що кар'єра без людяності перетворює людину на «покруча».
Теми: мати і син · зречення коріння · бездушність кар'єризму · село і місто · соціальна сатира