Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.
Наша мати пшениченька золоту сорочку тче.
А в тій золотій сорочечці, як маля,
Буде красуватися, буде усміхатися вся земля.
Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.
Наша мати пшениченька золотий коровай пече.
А золотий коровай на столі засія —
Буде веселитися і благословитися вся земля.
Пісенний вірш про пшеницю-матір, яка тче для землі золоту сорочку й пече золотий коровай, — гімн хлібові, праці й благословенній землі.
Вірш належить до поезії Дмитра Павличка для дітей — важливої частини його творчості, де поет говорить із малим читачем простою, мелодійною мовою, наповненою образами рідної природи, родини і села.
Твір глибоко вкорінений у фольклорну традицію: пшениця як «мати», коровай як символ свята й благословення, повтор сонця, вітру і води відсилають до народних обрядових пісень, колядок і щедрівок.
Вірш написано тонічним, пісенним віршем із довгими рядками і внутрішніми римами: «гріє — віє», «тече — тче — пече», «красуватися — усміхатися», «веселитися — благословитися». Ритм вільний, підпорядкований мелодії, а не строгій метричній схемі.
Дві строфи мають паралельну будову з рефреном «Сонце гріє, вітер віє, а вода тече». У першій пшениця тче золоту сорочку, у другій — пече золотий коровай; обидві строфи завершуються образом радісної «всієї землі».
Рефрен про сонце, вітер і воду називає стихії, що дають життя хлібові, і створює відчуття вічного, природного кругообігу. Пшениця постає «нашою матір'ю», яка дбає про землю, як мати про дитину.
Образ золотої сорочки, в якій земля «буде красуватися», як маля, малює пшеничне поле у час дозрівання. Друга строфа переносить дію до столу: золотий коровай знаменує свято, родинну єдність і подяку за врожай.
Фінальні дієслова «веселитися і благословитися» надають пісні майже обрядового звучання: хліб у Павличка — святиня, що поєднує працю людей, щедрість природи і Боже благословення.
Теми: хліб і праця · щедрість землі · народні традиції · свято врожаю · краса природи