Покаянні псалми (сонети)

Дмитро Павличко

СОНЕТИ З КНИЖКИ
"ПОКАЯННІ ПСАЛМИ"
* * *

Ціну свободи знає тільки раб,
Але не той, що виріс у темниці
І не вбирав у душу та в зіниці
Небес блакитних лоскотний єдваб,

А тільки той, що виглядав з-за штаб
Тюремних ґрат і зорі, як суниці,
Спивав устами духу, світлолиці
Думки плекав, не повзав, наче краб.

Та хто мені покаже те створіння,
Яке в живій матерії душі
Не носить волі? Це мої моління

До кожного раба! І всі клиші,
Всі крабовидні мають теж сумління,
Мов краплю крові на страшнім ножі!

1992
* * *

Вмирає нація, а ви,
Напівділки, напівпоети,
Тихенько живете, мов кмети
Комуністичної панви.

Продажні, наче ті курви,
Безликі, наче табурети,
Лякливі, як душа трепети,
Пильнуєте свої хліви.

Пильнуйте й бережіться Руху,
Своє сумліннячко любіть
Гидливо, наче п'яну шлюху!

Та жити ви мене не вчіть,
Бо ваша повзаюча хіть
Не для скресаючого духу!

1991
* * *

Блаженний муж мовчить на пишнім вічі,
Де нещодавнє рабство всі клянуть,
В лакузах тих себе не впізнають,
Що перед сильними згинались втричі.

Він слухає: в згірдливому злоріччі
Гуде й реве несправедлива лють.
Він бачить: боязлива людська суть
Сама від себе відвертає вічі.

Він був рабом… Життя собі зберіг
Покорою, та — палений ганьбою —
На інших не кладе провин своїх.

Мовчить, бо там, де з мстивою злобою
Невільники вчорашні між собою
Шукають винних, кожне слово — гріх!

1993
* * *

Діяльний розум, Бог-Творець,
Присутній в кожному началі,
Не знає скорбності, печалі,
Ні муки зболених сердець.

То чом же людськості взірець
Конає на хресті? Чом далі
Ми несемо страждань скрижалі,
Терновий славлячи вінець?

Чому це в радощах не може
Поєднуватись людське й Боже,
Чому покора й каяття

Нам повертають силу духу —
Так, начебто в ядрі життя
Є хтось, хто кличе в жаль і скруху?

1990
* * *

Тяжкий мій шлях — гущавиною глоду,
Над багновищем — опівнічна путь.
Кров колючки, неначе кігті, рвуть,
Трясовина затягує до споду.

Куди я йду, покинувши господу
Свойого батька? Де моя майбуть?
Кому це я крізь ночі каламуть
Несу вогонь негаснучого роду?

О Господи, пошли мені навстріть
Окроплений росою тихий ранок,
Що грає, наче в золоті блакить.

Я хочу вмити серце наостанок
І твердо стати, мов на рідний ґанок,
На той поріг, що зветься смертна мить.

1993
* * *

Благослови, мій Боже, Україну,
З'єднай водно всі київські церкви,
Завмерлу нашу мову оживи,
Козацьку славу підніми із тліну.

Я смерть свою молитвою зустріну,
Вклонюсь Тобі з-під каменя й трави,
Але не дай, щоб служники Москви
Знов обернули край мій на руїну!

Не допусти на княжий трон хохла,
Згаси в серцях патріотичні чвари
І засвіти будущини світла!

Але як ми достойні лиш покари —
Не муч Сибірами, пошли пожари
І немічних рабів спали дотла!

2004

Про вірш

Сонети-молитви доби здобуття незалежності, у яких поет кається за рабську покору, роздумує про ціну свободи й благає Бога вберегти Україну від нової руїни.

Історія

Книжка «Покаянні псалми» вийшла 1994 року й підсумувала досвід Павличка-політика, одного з творців Руху та співавтора Акта проголошення незалежності України. Сонети датовані 1990–1993 роками, а завершальний текст — 2004-м, тобто цикл охоплює і злам епох, і розчарування перших пострадянських років.

Жанрове означення «псалми» відсилає до біблійної традиції покаянного слова й до шевченківських «Давидових псалмів». Поет переносить молитовну інтонацію в сучасність: каяття за власну участь у радянській системі поєднується зі страхом за долю молодої держави.

Форма

Класичні римовані сонети п'ятистопного ямба з чоловічими й жіночими закінченнями. У катренах переважає кільцеве римування на дві рими (абба абба), у терцетах — перехресне чи кільцеве поєднання трьох рим, що надає текстам урочистої, псалмічної замкненості.

Синтаксис напружений, рясніє звертаннями, окликами й переносами, які розривають строгу сонетну рамку. Високий церковнослов'янізований стиль («єдваб», «будущини світла») поєднано з різкою публіцистичною лексикою.

Як читати

Програмний сонет «Ціну свободи знає тільки раб» будує парадокс: волю найкраще розуміє не той, хто народився в неволі й неба не бачив, а той, хто дивився на зорі крізь тюремні ґрати. Порівняння зірок із суницями, які «спиває устами духу» в'язень, робить свободу майже фізично відчутною поживою.

Образ раба, що «повзає, наче краб», протиставлено людині, яка носить волю в «живій матерії душі». Це водночас і докір співвітчизникам, і самоочищення: поет визнає, що рабство сидить усередині кожного, хто пережив імперію.

Фінальна молитва звучить гірко: ліричний герой просить Бога не допустити «на княжий трон хохла», згасити патріотичні чвари й, якщо народ гідний лише кари, спалити «немічних рабів». Цей жорсткий фінал читається як крайній вияв любові, що не терпить духовного каліцтва нації.

Теми: ціна свободи · покаяння · доля України · подолання рабської психології · молитва і віра

Усі поети